420 років від дня народження Яна Амоса Коменського

Я́н Амос Коме́енський (28 березня 1592 – 15 листопада 1670) — чеський педагог-гуманіст, мислитель, основоположник нової прогресивної педагогічної системи на базі принципу природовідповідності; громадський і державний діяч, автор проекту реформи шведської системи освіти та методики викладання латинської мови, упроваджував ідею пансофічної школи, теоретик єдиної шкільної освіти, класно-урочної форми навчання, дидактичних принципів (особливо відомий принцип наочності — «золоте правило дидактики»), автор фундаментальної праці «Велика дидактика», підручників з філософії, астрономії, мов, посібника з дошкільного виховання «Материнська школа», праці «Загальна порада про виправлення людських справ».

Великою заслугою Коменського було те, що він вперше зібрав і систематизував всі відомості з педагогіки, а також розробив революційні на той час ідеї, зокрема до таких належать ідея класно-урочної системи.

Коменський вважав, що починати навчання треба якомога раніше, що навчальний матеріал повинен обов'язково відповідати вікові учнів і був переконаний у тому, що розум людини спроможний охопити все, що завгодно. Тільки для цього потрібно дотримуватися в навчанні послідовного і поступового просування вперед, слідуючи безсмертним та універсальним дидактичним правилам: «від близького до далекого», «від цілого до окремого», «від знайомого до незнайомого» для того, щоб учні засвоювали систему знань, а не уривчасті відомості. Коменський вважав також, що необхідно з дитинства виробляти позитивні етичні риси (справедливість, поміркованість, мужність; цікаво зазначити, що під останньою він розумів також наполегливість у праці). Важливу роль в етичному вихованні Вчитель відводив прикладу дорослих, систематичному привчанню дітей до корисної діяльності і до виконання правил поведінки. До навчального плану гімназії Коменський ввів, нарівні з традиційними «сьома вільними мистецтвами», природознавство, історію, географію.

Життя і педагогічна діяльність Я.А.Коменського

Народився Ян Амос Коменський у родині міщанина Мартіна Коменського, члена протестантської громади, що зберігала гуситські та жижківські традиції, 28 березня (до речі, цей день на його батьківщині відзначається як день учителя) 1592 р. Місцем його народження більшість дослідників вважає містечко Нівніце, інша частина схильна до думки, що народився він в Угерському Броді. У віці 12 років Ян Амос залишився сиротою. В час епідемії померли його батько, мати, два брати. Заопікувалася ним тітка, що проживала у Стражніце. Не забули про сироту і члени громади «Чеських братів». Допомогли закінчити латинську школу (гімназію) у Пшерові, а відтак скерували його до Герборнського університету (Німеччина) для здобуття вищої богословської освіти. Закінчив цей університет Коменський у 1613 р., а до січня 1614 р. поглиблював свої знання у знаменитому в той час Гайдельбергському університеті.

З весни того ж року, зразу після повернення до рідного краю, Коменський стає керівником Пшеровської школи й одночасно помічником пшеровського єпископа.  З 1618 р. він очолює школу в місті Фульнек і є пастирем-проповідником в общині. 1621 р. переслідувачами чеських патріотів-протестантів було спалено місто Фульнек, згорів і дім Коменського. Помирають від чуми його дружина і діти. Життя його самого як активного протестантського діяча і чеського патріота було в небезпеці, і він вимушений був переховуватися у карпатських лісах. У 1628 р. Коменський очолив переселення великої групи чеських сімей у Польщу, в місто Лешно. В рідний край повернутися більше не судилося.

У Лешно Коменський керує чеською гімназією і здійснює душпастирське керівництво общиною, продовжує науково-дослідну роботу. Тут завершує написання головного педагогічного твору «Велика дидактика». Дальші етапи його проживання: 1641–1642 рр. — в Англії; в 1642 р. — у Швеції; 1643–1647 рр. — м. Ельблонг на польському березі Балтійського моря (виконує наукове замовлення шведів); 1648–1650 рр. — знову в Лешно; 1650–1654 рр. — в Угорщині (очолює експериментальну школу в Шарон-Патаці); 1654–1656 рр. — втретє повертається в Лешно до своїх земляків як їх духовний керівник; 1656 р. — поляки примусили чехів покинути Лешно (польські війська знищили місто), і частина чехів на чолі з Коменським перебирається через Німеччину до Амстердама, де і завершилась життєва дорога Я.А.Коменського. Помер він 15 листопада 1670 р. і похоронений у церкві в Наардані поблизу Амстердама.

            В умовах цих переселень і навіть підпільного життя він не припиняє творчої роботи. Відомі понад 140 праць, написаних ним. Ще в університеті він розпочав написання великого чеського словника «Скарбниця чеської мови» і продовжив роботу над ним, працюючи у Пшерові та Фульнеку. Тут він працює і над створенням книги з дидактики чеською мовою «Чеський рай», пише публіцистично-філософську працю «Листи до неба». В час скитання в Карпатах написав «Лабіринт світла і рай серця» та твір «Зажурений», який ієзуїти внесли в список єретичних. В Лешно, окрім написання і видання «Великої дидактики» та «Материнської школи», почав роботу над «Пансофією» — енциклопедією знань про природу і суспільство. В Ельблонгу завершив роботу над посібником з латинської мови «Найновіша метода навчання мов», «Правилами життя» та приступив до створення капітальної праці «Поради щодо впорядкування людських справ». В Угорщині був створений оригінальний підручник «Світ чуттєвих речей в малюнках», «Закони добре організованої школи», «Правила поведінки», «Похвала справжньому методу», «Про вигнання лінощів із шкіл», «Про культуру природних обдарувань», філософсько-політичний трактат «Щастя народу» та ін. Крім розробки системи загальної шкільної освіти, її дидактичних основ, Коменський підняв проблему безперервної освіти й виховання і розкрив її у роботі «Пампедія».

            Створене ним вчення не лише прискорило процес виділення педагогіки в самостійну науку, а й визначило перспективи розвитку теорії і практики навчання та виховання на наступні століття. Теоретичне і практичне значення педагогічного вчення Я.А.Коменського було випробуване століттями. Геніальність його полягає не лише в обґрунтуванні загальнонаукових основ педагогіки, а й у визначенні характерних особливостей діяльності національної школи.

Вимоги Я. Коменського щодо навчання

            У «Великій дидактиці» Коменський виклав усі вимоги щодо навчання. Вони викликають не лише історичний, а й практичний інтерес.

            Отже, кращі успіхи у навчанні досягаються, якщо:

1)        освіта людини починається з дитинства і для цього відводяться ранкові години, а все, що підлягає вивченню, розподіляється згідно з ступенями віку;

2)        розум розвивається раніше, ніж мова. Ніяка мова не вивчається по граматиці, а по відповідних творах письменників. Реальні навчальні предмети передують формальним, а приклади — правилам;

3)        кожен, кого віддають до школи, залишається в ній до кінця. Розум учнів слід підготувати до засвоєння предмету, який вивчається, а все, що стоїть на заваді навчання, потрібно усунути;

4)        в школі необхідно встановити порядок, за яким учні в один і той же час займатимуться одним предметом;

5)        учитель  а) по-перше, має домагатися розуміння речей, по-друге, розвивати пам’ять і по-третє, мову і руки;  б) вдаватися до всіх способів розкриття пізнавальних здібностей і застосовувати їх згідно з обставинами;

6)        навчальний матеріал має розподілятися так, щоб наступні заняття служили дальшим розвитком одержаних знань в їх частинах подібно до того, як всі гілки дерева виростають одна з одної. Будь-яка мова, наука чи мистецтво спершу повинні викладатись так, щоб в учнів склалось загальне уявлення про ціле;

7)        уся сукупність занять має детально розчленуватися на класи з таким розрахунком, щоб попереднє завжди відкривало дорогу наступному. Час розподіляється з великою точністю, щоб на кожний рік, місяць, день була своя особлива робота, щоб нічого не пропустити і не перекрутити;

8)        школа має знаходитись в тихій місцевості, віддаленій від місць розваг;

9)        учні одержують відповідні кожному класу книги, які заслужено можна  було б назвати джерелами мудрості, благочестя, в школі і поза її стінами не терпітимуть поганого товариства.

            Чимало з цих загальних положень, сформульованих Коменським, уже давно стали педагогічними аксіомами, інші ще потребують своєї наукової розробки.

            Необхідно, вказував Коменський, щоб навчання дітей було легким і приємним. Опанування мудрості має проходити без труднощів, повинно бути зручним, доступним для всіх, давати справжню насолоду. Вчитель покликаний прищеплювати дітям потяг до знань і навчання. Погано, коли дітей лише примушують вчитися. Необхідно використовувати лише ті методи, які зменшують труднощі навчання з тим, щоб воно не викликало в учнів незадоволення і огиду до занять.

            З метою прискорення навчання Коменський запропонував використати класно-урочну систему. Він досить детально обґрунтував і розробив деталі цієї системи навчання і настійно впроваджував її у практику.

            Він першим серед педагогів запропонував для освіти юнацтва чітку чотириступеневу систему шкіл, демократичну як за метою, так і за організацією. Він вважав, що в межах певної кількості років (24) повинен бути закінчений весь курс навчання і з цих шкіл мають вийти люди справді освічені.

            Для кожного віку необхідна своя особлива школа: для дитинства — школа материнської опіки, підлітків — елементарна школа рідної мови, юнацтва — латинська школа (гімназія), зрілості — академія і мандрівки.

            У материнській школі особливу увагу слід звертати на розвиток зовнішніх відчуттів, у школі рідної мови — тренувати їх виконавчими органами — руками, язиком. У гімназії — намагатися зрозуміти і міркувати над цим, зібраним відчуттями, матеріалом з допомогою запитань: що? чому? А в академії все акцентується на волі. Перші дві школи мають бути обов’язкові для всіх, а наступні — відкриті для всіх бажаючих.

            Зупинимось на ідеї школи рідної мови, яка пройнята глибоким демократичним духом. Вона повинна бути обов’язковою для всіх, бо не лише діти знатних і багатих народжуються для високих знань.

            І дуже важливе — це вимога вести навчання рідною мовою. «...Вчити кого-небудь іноземної мови перше, ніж він опанує рідну мову, це те ж саме, якби хто надумався навчати свого сина їздити верхи раніше, ніж той навчиться ходити».

            Необхідно в елементарній школі одночасно з вивченням дисциплін, вважав Коменський, ознайомити учнів з усіма загальними ремісничими вправами, щоб вони не залишилися неуками ні в чому, що стосується людських справ.

            У програму навчання в латинській школі (гімназії) входило вивчення семи вільних наук (граматики, діалектики, риторики, арифметики, музики, геометрії, астрономії), богослов’я, ряду навчальних предметів, що відповідають вимогам нового часу, — фізики, географії, хронології, історії, моралі.

            Створення такої чотириступеневої шкільної системи дасть державі можливість одержати достатню кількість вчених, стверджує Коменський. А одна мудра людина має більше значення, ніж блискучі палаци, купи золота і срібла. Тому «не слід економити ніяких коштів заради правильної освіти навіть одного юнака».

Я.А. Коменський про вимоги до особи вчителя

            Особливе місце в педагогічній системі Коменського займає вчення про роль учителя у вихованні особистості.

            Вся робота школи, її успіхи та невдачі залежать від учителя. Він формує з дитини майбутню людину і повинен бути добрим, уважним і одночасно суворим і вимогливим. «Ти не можеш діяти як учитель, якщо ти не ставитимешся як батько».

            Про велику громадську роль учителя свідчать слова: «Наступне століття буде саме таким, якими будуть виховані для нього майбутні громадяни».

            Ця вихідна позиція, викладена в праці «Про вигнання з шкіл косності», визначає все його ставлення до наставника дітей: «Що таке неук-учитель, пасивний керівник інших? Це тінь без тіла, хмара без дощу, джерело без води, лампа без світла, тобто пусте місце, і хай буде йому соромно!.. Виставляєш себе вчителем — так учи або зніми з себе цю маску!»

            Вчитель не повинен відштовхувати дітей від себе надто суворим ставленням, а привертати їх по-батьківськи. Коли він з любов’ю поводитиметься з учнями, то легше завоює їх серця, і дітям приємніше буде  перебувати в школі, ніж дома. Необхідно вміти збуджувати увагу, завдяки чому учні сприймають все відкритим, прагнучим до знань розумом.

            «Школа без дисципліни — що млин без води», — наводить Коменський чеське прислів’я. І вчитель повинен уміти її підтримувати.

            Вчитель повинен бути відданим справі навчання й виховання дітей, любити свою професію, не бути заробітчанином, а прагнення покинути цю професію в погоні за грошима веде до того, що він не може бути «живим зразком» для учнів.

Коменський закликав учителів розвивати пізнавальні здібності учнів, особливо турбуватися про вироблення в учнів прагнення до самостійної активної роботи по набуттю знань і застосуванню їх у житті. «У своїх учнів я завжди розвивав самостійність у спостереженні, в мові, в практиці і в застосуванні як єдину основу для досягнення міцного знання», — писав він у роботі «Вихід з схоластичних лабіринтів».

            Успішне виховання й навчання визначається в першу чергу всебічністю освіти вчителя, його широкою ерудицією і високим авторитетом. Вчителі — це люди, які добре знають свою справу і вміють використовувати всі свої знання на практиці.

            Великого значення надавав педагог-гуманіст естетичному вигляду й поведінці вчителя, який повинен володіти не тільки почуттям прекрасного, але й бути прикладом у створенні всього прекрасного в житті. У зв’язку з цим він вказував на необхідність залучення вихованців до читання художньої літератури, занять музикою і співами, навчання колективному декламуванню.

            Коменський наголошував, що не все залежить від учителя, його освіченості, високої моральності, педагогічної майстерності, але й від об’єктивних умов, від престижності професії вчителя і його суспільної оцінки, від керівництва школи, яке всіляко повинно підтримувати його авторитет.

            Велика заслуга Коменського полягає в тому, що він пов’язав педагогічну професію із соціальними явищами. Він підкреслював думку про те, що діяльність педагога зумовлюється вимогами, які суспільство ставить до школи, і вимагав, щоб, з одного боку,  населення ставилося з повагою до вчителя, а з другого — сам учитель розумів, яку важливу благородну державну функцію він виконує, і був сповнений почуттям власної гідності.